Питання на співбесіду з SQL

Зовнішній ключ - це перевірка, яку робить сама база на кожному записі, тому посилання на неіснуючий рядок неможливе навіть із консолі чи з чужого скрипта. CASCADE беруть для рядків, які не живуть без батька, RESTRICT - коли видалення має бути помилкою, SET NULL - для необовʼязкового звʼязку в nullable-колонці.

WHERE фільтрує рядки до групування й не бачить агрегатів, GROUP BY згортає рядки в групи, HAVING фільтрує вже готові групи за значенням агрегату.

INNER JOIN лишає лише ті рядки, для яких знайшлася пара в обох таблицях; LEFT JOIN лишає всі рядки лівої таблиці, підставляючи NULL там, де пари немає.

Транзакція - це група команд, які застосовуються цілком або не застосовуються зовсім; ACID гарантує атомарність, дотримання оголошених обмежень, ізоляцію на заданому рівні й збереження закомічених даних після падіння, але за умовчанням ізоляція не серіалізовна (PostgreSQL - READ COMMITTED, MySQL - REPEATABLE READ), а ROLLBACK не скасовує нічого поза базою.

Індекс - це окрема відсортована структура (зазвичай B-tree), яка дає базі знайти потрібні рядки без повного скану. Він виграє на селективних умовах і на ORDER BY, а програє на колонках з кількома значеннями, бо кожен індекс сповільнює запис і займає місце.

NULL — це «невідомо», а не значення: будь-яке порівняння з ним дає UNKNOWN і рядок не проходить WHERE, агрегати мовчки пропускають NULL замість того щоб рахувати їх нулями, а UNIQUE вважає різні NULL різними, тому дублікати проходять.

PostgreSQL дає транзакційний DDL, багату систему типів (масиви, діапазони, справжні ENUM-типи), суворі правила GROUP BY і порівняння типів, RETURNING та екосистему розширень; MySQL фіксує кожен DDL негайно, мовчки приводить типи й порівнює рядки без урахування регістру.

Віконна функція рахує агрегат або позицію по групі рядків (вікні), не згортаючи їх у один рядок: ROW_NUMBER і RANK дають нумерацію всередині PARTITION BY, LAG бере значення попереднього рядка, SUM() OVER (ORDER BY …) дає running total — усе це замінює корельовані підзапити й самоджойни одним проходом.

Дивіться на тип доступу до таблиці, оцінку рядків проти фактичної кількості і найдорожчі вузли плану; розбіжність оцінки й факту вказує на застарілу статистику.

Робочий стандарт - 3НФ: кожен факт живе в одному місці, решта таблиць посилається на нього ключем. Денормалізують після 3НФ і під конкретний вимір читання, залишаючи нормалізовані дані джерелом істини, з якого дублікат можна перерахувати.

OFFSET не вміє «стрибати»: база читає й відкидає всі пропущені рядки, тому час зростає лінійно з номером сторінки. Keyset (seek method) замість номера сторінки передає ключ останнього прочитаного рядка й читає рівно LIMIT записів за постійний час.

CTE - це іменований набір рядків у межах одного запиту: WITH розкладає складну логіку на читабельні кроки, WITH RECURSIVE обходить ієрархію довільної глибини. З PostgreSQL 12 CTE з одним посиланням вбудовується в план, тож барʼєром оптимізації він більше не є за умовчанням.

Складений індекс працює за принципом лівого префікса: індекс (a, b, c) допомагає умовам по a, по a і b, по a, b і c, але не по b чи c окремо.

У PostgreSQL зберігайте jsonb і індексуйте його GIN для пошуку по довільних ключах або B-tree на виразі `(data->>'key')` для конкретного поля; у MySQL індекс на JSON можливий лише через згенеровану колонку, функціональний індекс (8.0.13+) або multi-valued index (8.0.17+). Помилка — тримати в JSON поля, які є в кожному рядку і за якими фільтрують чи джойнять: там потрібні звичайні колонки з типом, NOT NULL і зовнішнім ключем.

З боку бази N+1 виглядає не як повільний запит, а як один нормалізований запит із величезним calls і мікроскопічним mean_exec_time; лікується збором ключів і другим запитом з IN або = ANY, а JOIN підходить лише там, де він не множить рядки.

Партиціонування потрібне тоді, коли дані природно ріжуться по ключу (найчастіше по часу) і старі шматки треба видаляти чи архівувати цілком: DROP/DETACH PARTITION — це операція над метаданими замість мільйонів DELETE. Прискорення читання — побічний ефект, і лише коли ключ партиціонування є в WHERE.

Deadlock — це цикл очікувань блокувань: база сама його виявляє й відкочує одну транзакцію (MySQL 1213/40001, PostgreSQL 40P01), тому застосунок зобовʼязаний повторити її, а зменшують частоту єдиним порядком блокування, короткими транзакціями та індексами під UPDATE.

Три рівні захисту: песимістичний замок SELECT FOR UPDATE серіалізує доступ до рядка, колонка version із перевіркою кількості оновлених рядків ловить конфлікт без замка, а унікальне обмеження в базі тримає інваріант навіть тоді, коли обидва механізми обійшли.

MySQL за замовчуванням REPEATABLE READ, PostgreSQL — READ COMMITTED; рівень визначає, які аномалії можливі, але втрачене оновлення закривають не рівнем, а атомарним UPDATE або SELECT FOR UPDATE.